Що таке травматична подія?




Психотравмуюча подія – це страшна, небезпечна або жорстока подія, яка загрожує життю дитини або її тілесній цілісності. Травматичним є й досвід бути свідком ситуації, що несе загрозу життю або фізичній безпеці близької людини. Це особливо важливо для малих дітей, оскільки їхнє почуття безпеки залежить від усвідомлення, наскільки в безпеці ті, до кого діти прив’язані.


Травматичні досвіди можуть стати причиною сильних емоцій та фізичних реакцій, що тривають довгий час після самої події. Діти можуть відчувати жах, безпорадність або страх, а також мати психологічні реакції, такі як важке серцебиття, блювота, нетримання калу або сечі. Діти, які перебували не в змозі захистити себе або отримати захист від інших, бувають пригніченими напруженими фізичними та емоційними станами.


Незважаючи на старання дорослих сприяти безпеці дітей, усе ж відбуваються небезпечні події. Це може бути загроза із зовнішнього світу (природні катаклізми, нещасні випадки, стрілянина у школі або ж вулична жорстокість), а також внутрішньородинна, наприклад, домашнє насильство, фізичні знущання (у тому числі сексуального характеру) або ж неочікувана смерть когось із членів сім’ї.

Які події можуть травмувати?

-фізичного, психологічного, сексуального характеру

-природні чи техногенні катаклізми

-тероризм

-вулична жорстокість

-насильство у сім’ї

-раптова/трагічна загибель когось із родини

- залежність від психоактивних речовин когось із членів сім’ї

-досвід війни та біженства

-піддавання тортурам

-нещасні випадки та важкі хвороби

-стресові моменти у сім’ях військових (втрата чи важке поранення когось із батьків)


Коли діти перебували у ситуаціях, де боялись за власне життя, думали, що будуть пораненими, стали свідками насильства або трагічно втратили близьку людину, вони можуть виявляти ознаки наявності дитячого травматичного стресу.


Що таке травматичний стрес?

Діти, які страждають від дитячого травматичного стресу, це ті, хто зазнали однієї чи більше травм за своє життя і виробили реакції, що супроводжують їх та мають вплив на їхнє життя уже після того, які такі ситуації закінчились. Травматичні реакції передбачають різноманітні симптоми: безперервний емоційний занепад, ознаки депресії і тривоги, зміни в поведінці, труднощі із самоконтролем, проблема формування прив’язаності до інших, погіршення або втрата раніше набутих навичок, складнощі у зосередженості та навчанні, нічні жахи, погіршення сну і споживання їжі, а також фізичні симптоми, такі як болі і судоми. Старші діти можуть вживати наркотичні речовини та алкоголь, мати поведінку, сповнену ризиків, та вступати у нездорове статеву активність.


У дітей, які страждають він травматичного стресу, симптоми часто схильні виявлятися, коли дітям певним чином щось нагадує про травматичну подію. Хоч багато хто із нас часом переживає реакції на стресові ситуації, та коли дитина проходить через такий досвід, ці реакції проникають у його/її щоденне життя і впливають на можливість взаємодіяти з іншими. Діти жодного віку не мають імунітету до наслідків травматичного досвіду. Навіть немовлята та діти, які тільки починають ходити, можуть переживати травматичний стрес. Те, як саме працює травматичний стрес, залежить від кожної дитини, її віку і рівня розвитку.


Якщо не займатися лікуванням, повторювані дитячі травматичні досвіди можуть впливати на мозок та нервову систему і підвищувати ризик у дитини вести нездоровий спосіб життя (куріння, харчові розлади, вживання наркотичних речовин, практикування ризикованої діяльності). Дослідження показують, що діти, які пережили травми, більше схильні мати у майбутньому проблеми зі здоров’ям (цукровий діабет і серцеві захворювання) або померти у ранньому віці. Травматичний досвід також є причиною частого звернення до послуг для забезпечення здоров’я (зокрема, емоційного) і залучення виправних колоній для підлітків. Ті, хто пережили травматичні події, у дорослому віці можуть стикатися із труднощами в налагодженні повноцінних відносин і у спроможності бути працевлаштованим/-ою.


Нагадування і нещастя

Травматичні події спричиняють у житті дітей низку змін, що можуть бути важкими і супроводжуватись викликами. Ці зміни стосуються того, де і з ким діти живуть, куди ходять до школи, а також їхніх щоденних звичок. Вони можуть жити з тілесними пошкодженнями чи інвалідністю. Можливі постійні цивільні чи кримінальні процеси.


Травматичні досвіди залишають по собі великий багаж нагадувань, що можуть існувати роками. Ці нагадування пов’язані із аспектами самого травматичного інциденту, умов, у яких він відбувся, і його наслідків. Люди, місця, речі, ситуації, дати або такі відчуття, як відновлений страх чи сум, можуть слугувати нагадуваннями для дітей. Фізичні реакції також бувають нагадуваннями, підвищене серцебиття чи тілесні відчуття. Виявлення реакцій у дітей на травму і згадок про втрату – це важливий спосіб зрозуміти, як і чому дитячі переживання, поведінка і функціонування часто змінюються з часом.


Травма і згадки про втрату багатократно повторюються у сім’ях, серед друзів, у школі, у соціумі у той спосіб, що діти, сім’ї, а також соціум мають змогу відновитися. Звертання увагу на травматичні досвіди і згадки про втрату є критичними для сприяння такому пристосуванню соціуму.


Фактори ризику і охорони

На щастя, навіть коли діти переживають травматичний досвід, це не завжди переростає у посттравматичний стрес. Чимало факторів мають впив на симптоматику, зокрема те, чи переживала дитина травму у минулому, а те, яких захисних заходів було вжито самою дитиною, її сім’єю, а також на рівні соціуму, може знизити подальший вплив травми. Деякі фактори, які варто взяти до уваги:

  • Важкість події. Наскільки серйозною була подія? Наскільки сильно постраждала дитина чи близька їй людина? Чи потрібно було їм звернутися до лікарні? Чи зверталися постраждалі до поліції? Чи були діти розділені зі своїми опікунами? Чи були постраждалі опитані директором, поліцією чи консультантом? Чи загинув друг дитини або член її родини?

  • Близькість до події. Чи перебувала дитина безпосередньо на місці події? Чи стала дитина свідком того, як ситуація трапилася із кимось, чи дитина стала жертвою сама? Чи бачила дитина подію по телевізору? Чи чула вона, як близькі їй люди розповідають, що саме сталося?

  • Реакція старших. Чи повірила сім’я дитини, у те, що він/вона казали правду? Чи старші сприйняли серйозно реакцію дитини? Як опікуни відреагували на потреби дитини і як вони самі перенесли подію?

  • Попередня історія психотравм. Діти, які безперестанно піддавалися травматичному досвіду, більш схильні до розвитку посттравматичних стресових реакцій.

  • Фактор сім’ї і оточення. Культура і раса дитини та її сім’ї і оточення можуть слугувати захисним аспектом, тобто діти і їхні сім’ї мають змогу і ресурси, щоб допомогти дитині легше перенести наслідки психотравми. Культура часто має позитивний вплив на те, як діти, їхні сім’ї та оточення реагують на травматичний досвід та допомагають подолати його наслідки.

24 перегляди